Роль ранньої діагностики депресій в попередженні розвитку дезадаптативних станів та суїцидів.

Депресивний стан можна розпізнати на основі скарг клієнта, візуальної психодіагностики або проведеного тестування.

Белухін Д.А. вказує, що поведінка визначає прояв відношення індивідуума до чого-небудь або кого-небудь. Внутрішня поведінка, яку оточуючі безпосередньо не спостерігають, визначає професійно-життєву ідеологію людини. Вона формується на протязі всього життя і безпосередньо впливає на спосіб переживання кризових ситуацій. Це система поглядів, суджень, переконань, спосіб обробки інформації і т.п.). Внутрішня поведінка, за думкою Белухіна, це вербальна поведінка, яка може носити характер “теоретизування, мудрування” і не приводити до конкретних фізичних результатів. Зовнішня поведінка – це невербальна поведінка: поза, осанка, міміка, пантоміміка, мікроміміка, жестикуляція, інтонація, тембр, вібрація голосу і т. п.

Очевидно, внутрішня поведінка формує зовнішню. Вербальну поведінку людина може свідомо контролювати, скриваючи свій справжній психологічний стан. Тому дослідники радять при обстеженні клієнта основну увагу звертати на невербальну поведінку. Іноді важливіше визначити як людина говорить, а не що вона говорить.

В ситуації стресу стан людини виражається в психофізичній напрузі, яка визначається м`язевими “клешнями”. Утворюється тілесна броня, м`язева перенапруга, м`язева броня. Блокуються рухи, блокуються, відповідно, думки. В свідомості людини домінує тільки стан загрози та захисту. Організм слабо реагує на інші подразники.

М`язеві клешні проявляються в активних фізичних діях, які в патопсихології називають ажиатацією. Це стан агресії, паніки, суєтливості. М`язева перенапруга може виражатися і, навпаки, станом м`язевого ступору, прострації, “дерев`яною ходою”, як наслідок замежового гальмування.

Але в обох випадках ( і рухового ступору, і рухової ажиатації) діяльність свідомості – сприйняття, мислення, емоційне реагування – неадекватна та загальмована.

Зовнішній вигляд людини ніби “важкий”. Людина неточна і невпевнена в рухах, згорблена, жести ніби закривають людину від зовнішніх подразників, спостерігається “плаваючий погляд” очей. Проте людина може мати і пряму спину, розправлені плечі, фіксуючий погляд і все ж переживати депресію. У цьому випадку консультант визначає емоціний дискомфорт клієнта по іншим критеріям. Клієнт ніби буде намагатися понизити настрій консультанта як і будь- кого іншого із співрозмовників. Тому голос його може бути як “помираючим”, жалібним, так і кричащим, погрозливим. В будь-якому випадку клієнт — “жертва”.

Якщо людина має амбівалентні тенденції, то м`язева напруга виражена слабо. Дослідник звертає увагу на іррадіацію від`ємних емоцій клієнта на оточуючих, монотоність мови, бідність ассоціацій. В стані протирічч людині погано, але вона по-крайній мірі може контролювати ситуацію. Тому під час роботи з депресивним хворим якнайперше важливо викликати сумнів.

Окрім того, психологи відмічають поведінку “флюгер” у депресивних клієнтів. Така поведінка є пасивною, людина ніби намагається догодити всім. Насправді депресивна людина не сприймає реалії і намагається не суперечити, щоб не викликати додаткові страждання.

Зустрічається серед депресивних клієнтів і так звана поведінка “комп`ютер”. Така людина вирішує бути нейтральною до інтелектуально-емоційного сприйняття себе і зовнішніх обставин, які, за думкою клієнта, можуть поглибити травматизацію.

Стани “флюгер” та “комп`ютер” недовготривалі. Як правило, вони переростають в агресію або прострацію. Ці стани штучні, і діагност відчуває їх зробленість.

Депресія – це насамперед епізод розладу настрою, що супроводжується нейровегетативними симптомами, які спостерігаються щоденно на протязі неменше як два тижні. Взагалі, рекомендують припустити наявність депресії, якщо у клієнта спостерігається пригнічений дратівливий настрій, значна втрата інтересу та відсутнє задоволення від повсякденного життя, коливання ваги тіла, безсоння, сонливість, підвищена стомлюваність, анергія, психомоторна загальмованість, занижена самооцінка, відчуття провини, нерішучість, знижена розумова працездатність, думки про смерть. При цьому має місце соціальна, в тому числі трудова дезадаптація. Повинна насторожувати сезонна та добова періодичність порушеного настрою.

При незначних депресивних розладах у хворих іноді з’являється помітно сумний вираз обличчя, сумні інтонації в розмові, але при цьому міміка доволі різноманітна, мова модульована, пацієнта вдається відволікти та розвесилити. Є скарги на “відчуття смутку” або на “відсутність бадьорості” та нудьгу. Часто усвідомлюється зв’язок свого стану з психотравмуючим впливом. Песимістичні переживання, зазвичай, обмежуються конфліктною ситуацією. Є деяка переоцінка реальних труднощів, однак хворі надіються на позитивне вирішення ситуації. Збережені критичні відношення та намагання боротися з “хворобливими чинниками”. При зменшенні психотравмуючих впливів настрій нормалізується.

При наростанні депресивної симптоматики міміка стає більш одноманітною: не тільки обличчя, а і поза виражають відчай ( нерідко опущені плечі, погляд спрямований в простір або вниз). Можуть бути тужливі зітхання, сльозливість, винувата посмішка. Пацієнт скаржиться на понижений настрій, в’ялість, неприємні відчуття в тілі.Свою ситуацію вважає сумною, безвихідною, не бачить в ній нічого позитивного. Відволікти та розвеселити пацієнта майже не вдається.

При вираженій депресії на обличчі хворого “ маска смутку”, обличчя витягнуте, сірувато-ціанотичного кольору, губи та язик сухі, погляд страждаючий, виразний, сліз, зазвичай, не буває, миготіння рідке, іноді очі напівзакриті, кутики рота опущені, губи стиснуті. Мова не модульована аж до нерозбірливого шепотіння або беззвучного руху губ. Згорблена поза з опущеною головою та здвинутими колінами. Можливі також раптоїдні стани: пацієнт стогне, ридає, кидається, намагається самопошкодитись, заламує руки. Переважають скарги на нестерпний смуток або відчай. Свою ситуацію вважає безвихідною, безнадійною, безпросвітньою, існування нестерпним.

Знання закономірностей функціонування параметрів зовнішньої поведінки людини в кризовій ситуації дозволяє здійснювати правильну діагностику депресивних станів та вчасну їх корекцію.

Январь 24, 2019 Коррекционная психология
Еще по теме
Загальний огляд проблеми депресій та суїцидів.
Форми перебігу депресивних станів та їх діагностика.
Додаток 7. Методика диференціальної діагностики депресивних станів за Жмуровим В.А.
3.2. РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ У РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
9.6. РОЛЬ СПІЛКУВАННЯ В ПСИХІЧНОМУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ
Додаток 5 Шкала депресій.
Додаток 6. Шкала основних симптомів депресій.
Додаток 4. Тест діагностики одинокості.
Питання 3. Методики для діагностики синдрому «професійного вигорання» в організаціях (діагностичний компонент технології)
Динаміка розвитку особистості в праці.
Задачі і напрями розвитку психології праці.
3.3. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ТА НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В ДИТИНСТВІ
Наконечна Марія Миколаївна. ДОПОМОГА ІНШОМУ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ, 2009
Основні етапи розвитку особистості як суб'єкта праці.
КОТИК ІННА ОЛЕКСАНДРІВНА. МЕХАНІЗМИ РЕФЛЕКСІЇ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТНОСТІ ЛЮДИНИ, 2004
У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ – “ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФЛЕКСИВНОГО ПІДХОДУ ДО РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТНОСТІ”
ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ. ПСИХОСОЦІАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ Е. ЕРІКСОНА
Добавить комментарий