У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ

«Теоретико-методологічні засади дослідження психологічних складових схильності до самозмінювання та специфіки її прояву» здійснено аналіз кола понять, що входять до наукового дискурсу з проблеми змінювання та розвитку особистості; різних підходів до вивчення проблеми самозмінювання особистості та розуміння його сутності; розкрито психологічний зміст феномену схильності до самозмінювання; окреслено його структуру з позицій континуально-ієрархічного підходу; експліковано й описано формально-динамічні та якісні складові властивості, що вивчається; проаналізовано можливі співвідношення схильності до самозмінювання з широким спектром властивостей особистості.

Теоретико-методологічний аналіз літератури показав, що існує досить велика кількість понять, які позначають різного роду змінювання особистістю себе: самозмінювання, саморозвиток, самомоделювання, самовдосконалення, самотворення, самоконституювання, самоактуалізація, самореалізація та інші (Г.О. Балл, Н.Р. Бітянова, О.О. Бодальов, Р. Ділтс, Н.Ф. Каліна, Г.С. Костюк, Д.О. Леонтьєв, П.В. Лушин, С.Д. Максименко, А. Маслоу, В.О. Татенко, І.І. Чеснокова, К. Юнг тощо).

У розробці проблеми самозмінювання особистості виділяються два напрямки. У межах першого напрямку самозмінювання, що є вищою формою особистісного змінювання, розглядається як процес, і досліджуються його стадії, рівні, особливості перебігу, об’єкти та зміни як продукти і результати цього процесу (Дж. Гурін, С.С. Ді Клементе, О.В. Киричук, П.В. Лушин, Дж. Нокрос, Дж. Прочаска, К. Роджерс). У межах другого напрямку самозмінювання розглядається як фундаментальна якість особистості, а предметом дослідження виступають здатність до саморозвитку, здатність і готовність до самозмінювання (самозмін), здатність до професійного самозростання тощо. Роботи цього напрямку спрямовані на дослідження структури зазначених інтегральних властивостей та особливостей їх розвитку або формування (В.В. Давидов, В.В. Завірюха, А.Ф.Копьов, Д.О. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Л.А. Степнова). Обидва напрямки доповнюють один одного, що відображено у працях, де самозмінювання розглядається як процес, представлений «системою форм, що розкривають певну здатність» (П.В. Лушин). Такий синтез можливий через розуміння самозмінювання як певного прояву психічної активності особистості, її самоактивності (М.Й. Боришевський). У розумінні сутності цієї активності також можна виокремити певні підходи. Один з підходів пов’язаний із позитивністю (саморозвиток, конструктивність активності особистості) і негативністю (саморуйнування) векторної спрямованості самозмінювання (О.П. Єлисєєв, П.В. Лушин, А.В. Мудрик, Л.А. Худорошко, І.І. Чеснокова). Інший – з адаптивною та неадаптивною сутністю його розгортання (Г.О. Балл, Р.М. Кривко, Д.О. Леонтьєв, В.А. Петровський).

У даному дослідженні самозмінювання розглядається як конструктивні прояви адаптивної і неадаптивної активності, спрямованої на самостійно ініційоване здійснення змін, перетворень власних психічних якостей і поведінки. Аналіз теоретико-емпіричних досліджень дав підстави розглядати усталений прояв такої активності як складну властивість особистості, як її схильність до самозмінювання.

У якості теоретико-методологічного підґрунтя для вивчення схильності до самозмінювання та її психологічних складових у даній роботі обрано континуально-ієрархічний підхід до структури особистості та її властивостей (О.П. Саннікова). З позицій зазначеного підходу схильність до самозмінювання є складною багатокомпонентною властивістю, що по-різному виявляється на всіх рівнях особистісної структури: формально-динамічному (рівень енергії, особливості форми, динаміки та якостей активності, спрямованої на роботу над собою і змінювання себе), змістовно-особистісному (самозмінювання і саморозвиток як цінності, ідеали та інтереси), соціально-імперативному (уявлення про соціокультурні норми стосовно самозмінювання, моральні цінності, духовність та їх реалізація в поведінці).

На даному етапі дослідження вивчаються формально-динамічні та якісні складові схильності до самозмінювання, оскільки вони містять інформацію про кількісні характеристики і психологічну сутність активності, яка спрямована на роботу над собою.

Аналіз робіт Л.І.

Анциферової, А.С. Гусєвої, Д.О. Леонтьєва, П.В. Лушина, В.О. Моляко, Дж. Нокроса, С.Р. Пантелєєва, Дж. Прочаски, К. Роджерса, Л.А. Степнової та ін. дозволів виділити психологічні складові схильності до самозмінювання. У якості формально-динамічних складових теоретично виділені: потреба в самозмінюванні; ініціативність у самозмінюванні; усталеність спрямованості на самозмінювання; широта поля самозмінювання, різносторонність; легкість самозмінювання; гнучкість самозмінювання; творчість у самозмінюванні. Якісні складові схильності до самозмінювання представлені прийняттям переживань самозмінювання (афективна складова), схильністю до аналізу самозмінювання (аналітична складова), схильністю до дій, спрямованих на самозмінювання (конативна складова), відкритістю новому досвіду, чутливістю до стимуляторів самозмінювання.

У ході аналізу було встановлено, що зі схильністю до самозмінювання співвідносяться такі властивості як особистісний динамізм, толерантність до невизначеності, життєстійкість, адаптивність, внутрішній локус контролю і оцінки, схильність до ризику, незадоволеність собою у поєднанні з прагненням до саморозвитку, самоприйняття, креативність тощо (С. Баднер, Г.О. Балл Н.Ф. Вишнякова, Л.Я. Дорфман, М. Коллінз, О.В. Кузнєцова, Д.О. Леонтьєв, П.В. Лушин, С. Мадді, С.Д. Максименко, А. Маслоу, В.О. Моляко, М.М. Огінська, С.Р. Пантелєєв, О.І. Рассказова, К. Роджерс, О.П. Саннікова, Д.В. Сапронов, В.М. Ямницький та ін.). Серед характерологічних властивостей на підставі аналізу літератури виділені: відповідальність, безпосередність, доброзичливість, щирість, мужність, сміливість, самовідданість, здатність до довіри, відданість самому собі і життю, критичність, незалежність, впевненість у собі та ін.; серед вольових якостей: цілеспрямованість, самодисципліна, наполегливість, самостійність, високий самоконтроль тощо (Л.Я. Дорфман, В.В. Завірюха, Р. Кеттелл, М.Л. Князєва та ін.); серед якостей потребово-мотиваційної сфери: потреба в саморозвитку, прагнення до вдосконалення, ідеали і цінності самоактуалізації, бажання змін, відкритість новому досвіду (Д.О. Леонтьєв, А. Маслоу, В.О. Моляко, О.І. Мотков). До ряду складних інтегральних утворень особистості, які співвідносяться із схильністю до самозмінювання, входять розвинута здатність до саморегуляції, саморефлексії, самопізнання, конструктивне самовідношення, адекватна самооцінка, позитивна динамічна Я-концепція. Прагнення особистості до саморозвитку і самовдосконалення пов’язується із високим рівнем самосвідомості (А. Адлер, Р. Бернс, Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, І.С. Кон, О.О. Конопкін, А. Маслоу, С.Д. Максименко, Н.І. Пов’якель, К. Роджерс, В.В. Столін, І.І. Чеснокова, К. Юнг та ін.). У руслі зазначеної проблеми було також окреслено коло темпераментальних характеристик особистості, її емоційної сфери: спонтанність, гнучкість поведінки, самоініціація, активність, енергійність, емоційна стійкість, нефрустрованість, знижена тривожність, спокійність, схильність до переживань позитивних емоцій, радість, а також сором, страх тощо (В.К. Вілюнас, Дж. Гурін, К. Ізард, Р. Кеттелл, А. Маслоу, В.О. Моляко, Є.І. Реріх та ін.).

Дані про зв’язок самозмінювання, саморозвитку особистості із темпераментальними характеристиками та особливостями емоційної сфери (Н.Є. Бондар, І.В. Бондар, Дж. Гурін, П.В. Лушин, А. Маслоу, К. Роджерс) дали підстави для вивчення співвідношення між схильністю до самозмінювання та емоційністю. Припущення існування специфіки цього співвідношення витікає з положень про взаємообумовленість психічної активності та емоційності як двох важливих складових темпераменту (А.І. Крупнов, А.Є. Ольшаннікова, О.П. Саннікова), природу і структуру емоційності (В.Д. Небиліцин, А.Є. Ольшаннікова, О.П. Саннікова), її системоутворюючу і регулюючу функції по відношенню до властивостей індивідуальності, поведінки та діяльності (І.В. Пацявічус, В.А. Пінчук, Л.А. Рабінович, О.П. Саннікова).

Январь 24, 2019 Общая психология, психология личности, история психологии
Еще по теме
У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ
У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ “МІСТИЧНИЙ ДОСВІД ТА АВТОТРАНСФОРМАЦІЯ У РІЗНОМАНІТТІ ПЕРСПЕКТИВ”
У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ “Аналіз дослідження проблеми альтруїзму-егоїзму особистості”
У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ ДИСЕРТАЦІЇ “КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТЬ МЕНТАЛЬНОСТІ ТА МІФУ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ”
У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ – “ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ РЕФЛЕКСІЇ НА СТАНОВЛЕННЯ СУБ’ЄКТА В ОНТОГЕНЕЗІ”
У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ
У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ
У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ
У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ
У другому розділі – Вікова динаміка індивідуально-гендерних змін альтруїзму
У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ – “ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФЛЕКСИВНОГО ПІДХОДУ ДО РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТНОСТІ”
У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ ДИСЕРТАЦІЇ “ОСНОВНІ УМОВИ ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ ПРАВОСЛАВНОЇ АВТОТРАНСФОРМАЦІЇ”
В ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ ДИСЕРТАЦІЇ “ЗНАЧЕННЯ МЕТОДІВ АВТОТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВОСЛАВ’Я ДЛЯ ОСОБИСТІСНОГО ЗРОСТАННЯ”
Добавить комментарий