Історія психології праці.

(Блок поглиблення.)

Науково-психологічним уявленням про працю передував величезний досвід донаукового осмислення трудової діяльності людини (міфологія, вірування, епос, прислів’я і т. ін.). Становлення психології праці як самостійної галузі психологічної науки було зумовлено рядом обставин
(соціальних, економічних, політичних, культурно-історичних). На прикінці XIX століття у промислово розвинених країнах виходять законоположення про працю, її безпеку та гігієну, про захист праці дітей, про захист робітників у випадках каліцтва тощо. Введення фабричних законів та судів стало засобом державної регламентації відношень роботодавців та трудящих.

У суспільстві поступово формувалася нова система цінностей, яка відображувала інтереси і державну підтримку не лише підприємців, але й робітників, визнання їх права на життя та охорону здоров’я. Відбувався ЗБИТОК промислового виробництва. Синдикати утворювали біржі праці та національні федерації ремесел, набуває розвитку профспілковий рух. Така концентрація та організація робочих, їх право продавати свою працю породжували соціальні вимоги до їх загальної та професійної підготовки та перепідготовки, проблеми добору, відбору та розподілу кадрів.

Швидке розширення масштабів виробництва вимагало наукових знань про управління, про резерви зниження собівартості продукції. Історія розвитку психологічних і соціологічних наук про працю містить певні умовно виділені періоди та етапи. Спочатку говорили про управління технікою. Таун Г. займався проблемою управління фабрикою як особливою «машиною». Тейлор Ф., основоположник «наукового менеджменту», ставив проблему управління людьми на виробництві. Працівник ним роз-глядався як простий додаток до знарядь праці, а головним стимулом до праці вважалася заробітна плата. Розрізняють систему Тейлора як сукупність ефективних методів, принципів і поглядів на організацію і управління працею, та тейлоризм як соціальне явище, де існує підхід до видобутку максимального прибутку на виробництві з використанням передових досягнень науки.

На початку XX століття видатним практиком організації масового виробництва став Форд Г., один із основоположників застосування конвеєра на виробництві. Він успішно реалізував ідеї Тейлора про можливості раціоналізації навіть простих форм праці та її умов, робочих місць, інструментів тощо. Форд вийшов за межі одного підприємства — до організації системи взаємодії підприємств, утворення банку даних робітничих вакансій, потрібних професій, до організації професійної підготовки та умов життєдіяльності робітників.

Виділяють дві основні школи, які стали безпосередніми попередницями новітніх теорій управління: «класичні підходи» і «концепції людських відношень». У «класичних підходах» центральне місце займали концепції наукового менеджменту Тейлора (США); соціологічна теорія наукової організації праці Вебера М.; адміністративна теорія Файоля А. (Франція); синтетична концепція управління Гьюліка Л, Муні Дж., Урвіка Л. (Великобританія).

Зарубіжна психологія праці («індустріальна психологія», «промислова психологія», «психотехніка»), активно досліджує діяльність безпосередніх виконавців трудової діяльності — робітників. Один із засновників психотехніки, Мюнстерберг Г. визначив її загальні принципи та методи в контексті прикладної психології і запропонував першу програму господарської психотехніки. Він виділяв три основні напрями психотехніки: вибір підходящих осіб засобами профвідбору і професійної консультації; досягнення найвищої продуктивності праці; досягнення бажаних психологічних ефектів (вплив економіки на особистість робітника та ін.).

Криза управління та економічна депресія 30-х років XX століття загострила соціально-економічні протиріччя в суспільствах західного типу. Були піддані перегляду спрощені трактування особистості і мотивації праці в класичній школі управління, що призвело до загальної критики «класичних підходів». На перший план став виходити людський фактор, внаслідок чого виникає другий напрям наукових поглядів на працю, який представляють концепції «людських відношень». Тут розглядаються фактори задоволеності працею, лідерство, згуртованість (Мейо Е., Ротлісберг Ф., Маслоу А. та ін.). Ці обставини також зумовлюють розвиток соціології та психології управління.

Декларація гуманістичних принципів школи «людських відношень», відсутність системних досліджень зумовило появу у 1950 рр. «емпіричної школи» (Девіс Р., Дракер П. та ін.). Дослідники здійснюють спробу систематизації та інтеграції досвіду «класичної теорії» і «школи людських відношень». У 50 — 60 рр. виникає «школа соціальних систем» (Саймон Г. та ін.) як напрям, представники якого вважають, що організація є системою з такими компонентами як формальна і неформальна структура, індивід, ролі, статуси, фізичне і соціальне оточення і т. ін. Системне І оформлення ідей школи «людських відношень», вивчення мотивації! працівників сприяло становленню організаційної психології.

Вказані фактори набули розвитку у концепціях «гуманістичного виклику» (50 — 60 рр.), «збагачення праці» (60 — 70 рр.), де перше місце посіли соціально-психологічні чинники праці. У доктрині «якості життя» та }я «концепціях гуманізації праці» здійснено спробу синтезу концепції тейлоризму і «людських відношень». Підходи до вирішення проблем стимулки вання праці знайшли своє відображення у теоріях мотивації праці (Маси лоу А., Рейф У., Херцберг Ф., Мак-Грегор Д.) та ін.

Науково-технічна революція, яка мала вже відчутний прояв у 60-х рр XX століття, актуалізувала проблеми адаптації людини в технічному середовищі, необхідність неодноразового перенавчання персоналу, зміщ змісту діяльності, що сприяло появі психології організаційного розвитку У цей час формується «ситуаційний підхід» (Вудсворт Дж.), який ґрунтується на ідеях вірогіднісних чинників управління: не існує єдино вірного способу управління виробництвом; вивчення конкретних ситуацій а організацій дозволяє визначити типи і межі використання наукових знань; сукупність зовнішніх і внутрішніх обставин зумовлює тип трудової поведінки, стиль керівництва і т. ін. У сучасній літературі з проблем вітчизняної психології праці в частині щодо її історії виділяють такі хронологічні межі етапів розвитку: 1900-1917, 1917-1920, 1921-1936, 1937-1960, 1961-1990, 1991 по наш час (Толочек В.А., 2001). Наявним є схематичність такого поділу, який сприймається як спадок існуючих раніше політичних домінант і лише частково відповідає внутрішній логіці розвитку наукового знання про працю. Доцільно виділяти періоди розвитку психології праці як галузі психологічної науки з відповідними етапами. Кожен з них відображує культурно-історичні і соціально-економічні фактори, які зумовлюють динаміку розвитку як окремого періоду, так і науки про психологію праці в цілому. При цьому межі етапів можуть бути зафіксовані хронологічно умовно, бо в дійсності є розмитими. Тобто в ході наукового розвитку уявлень про працю діють різноспрямовані процеси, де лінія прогресивного переплітається з регресивним. Але наслідком цих процесів виступають спрямовані, закономірні зміни, які призводять до виникнення якісних і структурних перетворень в наукових уявленнях про працю.

Перший період тривав з кінця 80-х рр. XIX століття до кінця 20-х рр. XX століття. Він був пов’язаний з формуванням уявлень про психологію праці (як прикладної психології) на базі досліджень фізіології, рефлексології, гігієни праці, економіки, соціології. В межах першого періоду етап до початку 20-х рр. XX століття був етапом закладення підвалин, накопичення наукового і практичного досвіду.

Психологія праці в Росії має подібні підстави для розвитку, що й зарубіжна індустріальна психологія. Водночас слід зазначити, що проблема виховного значення праці вже була поставлена та розкрита Ушинським К.Д. Під потужним впливом наукових позицій вітчизняної медицини та фізіології піддаються переосмисленню погляди зарубіжних вчених з’являються нові концепції оптимізації праці, де психологія праці використовує закономірності загальної психології з метою підвищення якості, успішності навчання і виховання робітників. Вітчизняна психологія праці, розвиваючись у руслі психотехніки, частково паралельно з останньою, зародилася водночас з фізіологією праці. В трудах І.М.Сеченова здійснено спробу підведення фізіологічного підґрунтя під психічні процеси, які визначають якість трудової діяльності.

Другий етап (20-і рр. XX ст.), пов’язаний з проблемами зруйнованої за Роки Громадянської війни економіки держави та потребою відновлення трудового потенціалу країни. Слід нагадати, що значний внесок в розробку проблем психології праці був здійснений вченими харківської

психологічної школи під керівництвом Дунаєвського Ф. Р. (1923). Особливості другого етапу обумовлювалися боротьбою двох напрямів. Один напрям очолював Гастев А.К. Він та його прихильники відстоювали ідеї тейлоризму. Пропонувалося впровадження принципів і методів наукового управління трудовою діяльністю.

Виникнення і розвиток психотехніки в СРСР пов’язаний зі створенням у 1921 році Центрального інституту труда (ЦИТ) на чолі з Гастєвим А.К. Серед проблем, які вирішувалися психотехнікою у 20 — ЗО рр. були проблеми розробки теорії психотехнічного вивчення професій, розробки та впровадження трудового методу (Шпільрейн І.Н.); вивчалися питання історії, розробки типології професій (Геллерштейн С.Г.); проблеми трудового навчання (Чебишева В.В.); питання організації і стимулювання праці, дослідження факторів позавиробничого середовища і «образу життя» працівника (Журавський А.Ф.); досліджувалися особливості психофізіології трудової діяльності (Бернштейн Н.М); велася розробка оригінальної системи наукової організації труда (НОТ) Гастєвим А.К.

Проте, якщо за рубежем основними напрямами психотехніки вважали розробку тестових методик для діагностики професійної придатності при профвідборі робітників; вивчення виробничої втомлюваності, раціоналізації умов праці, організації робочого місця, мотивації праці тощо, то у вітчизняних дослідженнях головна увага приділялася проблемам пошуку методів політехнічного та професійного навчання.

Другий напрям представляв Бехтерев В.М. як «антитейлорист», який на перший план висував значущість досягнень гігієни, фізіології, рефлексології. Таким чином, у вітчизняній науці сформувалися два підходи щодо сутності праці та засобів вирішення виробничих проблем: соціально-управлінський та медико-біологічний.

У цей час психотехніка, як засіб застосування психологічних знань у практиці переживала період інтенсивного розвитку: було відкрито психотехнічні лабораторії; у 1927 році створено Всеросійське психотехнічне товариство. Досліджувалися динаміка працездатності і втомлюваності у залежності від різних чинників, висувалися ідеї про мінливість здібностей і компенсаторні можливості властивостей людини. Основними завданнями психотехніки були підвищення продуктивності праці, профілактика травматизму, створення умов для всебічного розвитку працівника, розробка комплексного підходу до вивчення і раціоналізації трудової діяльності, гуманізація праці.

Окремо слід відзначити, що саме у цей час у вітчизняній науці Богдановим О.О. було заявлено про єдність явищ природи, людини і суспільства як комплексу складових, що мають властивості цілого, тобто сформульована ідея системного підходу до явищ в науках про людину, зокрема, в сфері психології праці.

Характерним є те, що панівний тоді погляд на майбутнє, обумовив мілітаризацію наукових спрямувань, завданих тодішнім керівництвом країни. Наслідком цього стала переорієнтація досліджень в галузі професіографування із сфери робітничих професій у військову сферу. На підставі професіограм здійснювався професійний відбір на військові пеціальності (льотчики, кулеметники, радіотелеграфісти і т. ін.), мав ісце відбір військових підрозділів рівної боєздатності і т. ін. В професіографічному описі праці партійців з’явилася перша психограма комуніста, яку склав Залкінд А. (1927) на прикладі В. І. Леніна. Другий період — з кінця 20-х рр. по кінець 50-х рр. XX століття. У 30-і р (перший етап) психотехніка припинала своє існування і тому сприяли ряд обставин. По-перше, назріла криза всередині самої психотехніки, оскільки разом із зарубіжними методами, вітчизняні дослідники запозичували і відповідну методологію. А у цей час проблеми психотехніки в СРСР починають розглядатися виключно під впливом діалектичного та історичного матеріалізму. По-друге, механістичний підхід у проведенні профвідбору призводив до значних помилок. Мало місце механістичне використання тестів без розкриття й аналізу змістової частини отриманих експериментальних даних По-третє, розпочата наприкінці 20-х рр. індустріалізація країни викликала до життя потребу в залученні великої кількості колишніх селян до індустріальної праці. Був висунутий лозунг: «Кадри вирішують все». Почала створюватися система професійно-технічної освіти для підготовки робітничих кадрів. За цих умов виникла потреба у великій кількості дешевої і майже безоплатної робочої сили. її вирішення здійснювалося адміністративно-примусовими засобами. Провідними важелями стали репресії та використання праці в’язнів (Біломорканал та ін.). Щодо кваліфікації, здійснювався класовий підхід, тобто на перше місце висувалося походження особи, а не знання та кваліфікаційний рівень робітника. Усунення таким чином безробіття в країні зняло потребу в основному напрямі психотехніки — профвідборі.

В подальшому рішучим методом впливу, стимуляції і мотивації праці стало адміністрування з застосуванням карних методів. В так званих шарашках» (дослідницькі бюро, які були створені із ув’язнених вчених, інженерів і т. ін.) працювали Туполев, Корольов, Солженіцин та ін. Панівні ідеологічні установки того часу перешкоджали розвитку не лише психотехніки, педології, а й психології в цілому.

Об єктивною умовою маргінального стану проблем психології праці стала Друга Світова війна. За цих умов наукове підґрунтя праці як такої, було відсунуто навіть не на другий, а на більш віддалений план і дослідження з цих проблем фактично припинилися майже до кінця 50-х рр.

Третій період (середина 50-х рр. — початок 60-х рр. і який тривав до кінця «80-х — початку 90-х рр.) був пов’язаний з загально-цивілізаційним шляхом розвитку людства, який на перший план висунув проблему використання досягнень науково-технічної революції (що стала в цей час розгортатися). За умов створення ядерної зброї, атомних станцій, виходу людини в космос, розвитку потужного хімічного виробництва, автоматизованих ліній, застосування електронно-обчислювальних машин на виробництві зумовило потребу в пошуках ефективних методів оптимального ефективного регулювання, управління, організації та впливу на трудову діяльність. Восени 1957 р. на Всесоюзній нараді з психології праці було ухвалено рішення про перехід від психотехнічного напряму досліджень трудової діяльності до психології праці в сучасному її розумінні.

Ці об’єктивні процеси мали ще й ідеологічну складову, йшлося про змагання та ефективність двох суспільно-економічних систем — капіталістичної та соціалістичної. З’явилися перші ознаки глобалізації світового простору, які були пов’язані з загрозою термоядерної війни, екологічними проблемами і т. ін.

З 50-70 рр. психологія праці перестає бути лише спеціальною гілкою психології, її теоретичні проблеми стають важливими проблемами

загальної психології людини. Наслідком цих процесів стає долання прикладного характеру психології праці і вона набуває нового статусу, д поєднуються теоретико-методологічні і практичні складові.

Необхідність ефективного використання досягнень науково-технічно революції в умовах радянської системи господарювання зумовило нове( піднесення психології праці. Впровадження нової техніки і технологій супроводжувалося підвищенням продуктивності праці. Проте, поряд із цим виникли проблеми росту травматизму людей, високої плинності кадрів, росту нервово-психічних захворювань, які викликані «індустріальним стресом». Ці питання стала вирішувати ергономіка, як галузь знання, що комплексно вивчає трудову діяльність людини в системі «людина І техніка — середовище», використовуючи методи, які склалися в психології, фізіології, гігієні, анатомії, соціології.

Нагальною стала проблема розробки системи професійної орієнтації з такими її складовими як професійна інформація, професійна консультація та ін. У 60-і рр. створюються спеціальні дослідницькі групи і підрозділи з проблеми професійної орієнтації: у НДІ теорії та історії педагогіки при АПН СРСР (керівник Волковський А.Н.), НДІ психології в Києві (керівник Федоришин Б.О.), НДІ Трудового навчання і професійної орієнтації при АПН СРСР (керівник Голомшток А.М.).

У 1984 р. після постанови ЦК КПРС «Основні реформи загальноосвітньої і професійної школи» було створено понад 60 регіональних центрів професійної орієнтації молоді з відповідними консультаційними1 пунктами. Наприкінці 80-х рр. шкільна професійна орієнтація зникає. З 1991 р. профорієнтація переміщується у служби зайнятості (згідно «Закону про зайнятість населення»), а також відновлюється у вигляді профвідбору у різних комерційних структурах.

Останній період — з початку 90-х рр. по наш час характеризується процесами європейської інтеграції та глобалізації, що висуває нові проблеми психології праці в умовах формування більш широкого ринку праці; швидкої зміни її змісту. Сучасність висуває нові вимоги до суб’єкта пудової професійної діяльності, які пов’язані з процесами формування інформаційного суспільства.

В цілому еволюція уявлень про працю має кілька рівнів: 1) праця як необхідність виживання; 2) праця як обов’язок, де людина виступає як елемент соціальної системи; 3) праця як виробнича і технологічна необхідність (особа як фактор ефективного виробництва); 4) праця як соціально економічна потреба (як умова статусу людини у суспільстві); 5) праця як особистісна потреба і умова розвитку людини.

Январь 24, 2019 Психология труда, инженерная психология, эргономика
Еще по теме
Задачі і напрями розвитку психології праці.
Основні методи психології праці.
Методологічні принципи системного підходу в психології праці.
Праця і професія в психології.
Психологічне дослідження людини в праці.
Психологія праці як наукова дисципліна.
ОСНОВНІ ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ПСИХОЛОГІЇ
2.6. ГУМАНІСТИЧНИЙ НАПРЯМОК У ПСИХОЛОГІЇ
Професіографічний підхід до вивчення праці.
Психологія праці в системі наукового знання.
1.2. ПСИХОЛОГІЯ ПРАЦІ ЯК ГАЛУЗЬ НАУКИ.
1.3. ПСИХОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРАЦІ І ПРОФЕСІЇ.
У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ ДИСЕРТАЦІЇ “КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТЬ МЕНТАЛЬНОСТІ ТА МІФУ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ”
Професіограма та психограма праці.
Несприятливі функціональні стани людини в праці.
Динаміка розвитку особистості в праці.
Детермінанти продуктивності праці.
Добавить комментарий