Несприятливі функціональні стани людини в праці.

(Блок поглиблення.)

Будь-яка виробнича діяльність вимагає від працівника певної міри активності і супроводжується виникненням несприятливих функціональних станів. В залежності від особливостей праці і виробничого середовища, а також особистісних чинників виникають такі психічні стани як стрес, втома, монотонність та ін. Стреси, з якими особа стикається на виробництві, мають психологічну та емоційну природу (негативна розмова із співробітником, впевненість, що з особою вчинили не справедливо тощо). В результаті дії несприятливих функціональних станів працівника неминуче потерпають як мотивація, так і продуктивність праці. Проблема виробничого стресу зумовила появу психології професійного здоров’я як напряму психології.

Спрощення трудового процесу, безперервне повторення однакових дій можуть викликати тривогу, невдоволеність, втрату інтересу до праці, втому і т. ін. Однак, те, що викликає невдоволеність і втому в одного працівника, може подобатися іншому. Тут чималу роль відіграє мотивація трудової діяльності.

Для психології праці в проблемі професійної втоми найбільш специфічною задачею є вивчення змін здібності виконувати певні елементи професійної діяльності, які настають в результаті втоми, тобто зміни трудової дієздатності під впливом втоми. У загальному вигляді втома виникає як наслідок напруження (психічного чи фізичного). Вона може спричинити низьку продуктивність праці, виробничий травматизм, прогули тощо. Втома, яка є наслідком тривалої і важкої фізичної праці викликає певні фізіологічні зміни, які піддаються вимірюванню. Психологічну, або суб’єктивну, втому виміряти важче, оскільки її наслідком є напруженість, дратівливість і т. ін.

У залежності від причин, які зумовлюють втому, розрізняють форми втоми: 1) однобічне навантаження на м’язи (втома м’язів або периферійна втома); 2) однобічне навантаження на органи зору (зорова втома); 3) фізичне навантаження на все тіло (загальна фізична втома); 4) розумова праця (розумова або психічна втома); 5) однобічна втома психомоторних функцій (нервова втома, або моторна); 6) монотонність роботи чи одноманітність оточуючого середовища; 7) тривалий вплив факторів втоми (хронічна втома; фізична втома та загальна, або психічна втома).

Втома має різні види прояву: 1) фізична і розумова втома, критерієм яких може бути вид діяльності, який викликає втому); 2) природна втома (звична, повсякденна) або така, що з’являється як наслідок впливу факторів, які сприяють появі втоми; 3) первинна чи вторинна втома (в залежності від стажу роботи особи за даною спеціальністю); 4) динамічна або статична втома (в залежності від характеру діяльності); 5) об’єктивна і суб’єктивна втома, яка визначається внутрішніми і зовнішніми ознаками; 6) загальна або часткова втома (в залежності від ступеню участі організму у виробничій діяльності).

Подібним станом до втоми є монотонність.

Монотонність як суб’єктивний стан зниженої психічної активності, характеризується групою симптомів. Серед них: психічні симптоми (відчуття) втоми, сонливості у поєднанні з легким відчуттям небажання і розумової тупості, зниження рівня уважності тощо); симптоми результативності (зниження дієздатності в цілому, коливання продуктивності, зміна швидкості реакцій і т. ін.); фізіологічні симптоми (зниження загальної активності, зменшення частоти пульсу і т. ін.).

Зауважимо, що особливості виробничої діяльності є домінуючим фактором виникнення монотонності. До них належать особливості праці (повторювані операції, низький або середній рівень складності праці, відсутність ініціативи, обмежена рухливість тощо); особливості виробничого середовища (погане освітлення, наявність одноманітних і ритмічних шумів та звуків, відсутність людей на робочому місці і т. ін.); соціальні особливості (трудова мораль, взаємини між працівниками, відношення працівника до виробничої діяльності і т. ін.).

Психічна перевтома (психічна сатурація) не тотожна монотонності і проявляється як стан небажання, як ефект навмисного заперечення певної діяльності. При цьому перевтома виникає при будь-які діяльності, а її причина криється в мотивації працівника. Перенапруження (перевантаження) виникає як розбіжність суб’єктивних мотивів та зовнішніх вимог до особи. Цей стан виникає за тих умов, коли від працівника вимагають такої продуктивності, яка перевищує рівень його можливостей, з’являється суперечність між вимогою і працездатністю особи. Стан психічного перевантаження проявляється у необдуманих реакціях, настає короткий період агресивності, коли концентруються останні резерви дієздатності, проте втрачається вольовий контроль поведінки. Потім настає період регресії, перенапруги. Результативність праці швидко знижується, коло інтересів звужується, соціальні контакти стають обмеженими. В останній період відбувається відновлення і орієнтація організму на продуктивну працю.

Методи діагностики психічної втоми та інших станів особи в праці розділяють на психологічні та фізіологічні. До психологічні методів належать дослідження працездатності, аналіз результативності праці, діагностика психомоторної координації, сприймання, методи прогнозування мотивації.

Серед способів боротьби з негативними станами в ході трудової діяльності визначають розширення сфери діяльності, її збагачення, зміна робочого графіку, соціальних і фізичних умов праці, створення неформальних груп працівників, надають увагу характеру активності працівників під час перерв на відпочинок.

Январь 24, 2019 Психология труда, инженерная психология, эргономика
Еще по теме
Психологічне дослідження людини в праці.
Методика 3. Методика «Синдром «вигора в професіях системи «людина — людина»
5.8. ОСОБИСТІСТЬ І ХАРАКТЕР ЛЮДИНИ
9.6. РОЛЬ СПІЛКУВАННЯ В ПСИХІЧНОМУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ
Психологія праці як наукова дисципліна.
8.3. РОЗВИТОК ВОЛІ В ЛЮДИНИ
10. СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЯК СУЧАСНА ВИМОГА ДО СИСТЕМИ „ЛЮДИНА –МАШИНА – ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ”
8.4. ВИДИ І РОЛЬ ЕМОЦІЙ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ
21. ВИЗНАЧЕННЯ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ПРИДАТНОСТІ ЛЮДИНИ ДО РОБОТИ В СИСТЕМІ
1.2. ПСИХОЛОГІЯ ПРАЦІ ЯК ГАЛУЗЬ НАУКИ.
1.3. ПСИХОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРАЦІ І ПРОФЕСІЇ.
Психологія праці в системі наукового знання.
Професіографічний підхід до вивчення праці.
Додаток 1. Метод інтерв’ю у роботі з помираючою людиною.
Професіограма та психограма праці.
Задачі і напрями розвитку психології праці.
КОТИК ІННА ОЛЕКСАНДРІВНА. МЕХАНІЗМИ РЕФЛЕКСІЇ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТНОСТІ ЛЮДИНИ, 2004
Детермінанти продуктивності праці.
Динаміка розвитку особистості в праці.
Добавить комментарий