Основні етапи розвитку особистості як суб’єкта праці.

(Блок поглиблення.)

При розгляді проблеми розвитку людини у професійній діяльності важливо враховувати різні підходи щодо основних етапів розвитку особистості як суб’єкта трудової діяльності. Дослідники (Моргун В.Ф., Ткачёва Н.Ю.) виділяють такі основні вікові етапи розвитку особистості: новонароджений (від народження до 1 місяця); немовля (від 1 місяця до 1 року); раннє дитинство (від 1 до 3 років); дошкільне дитинство (від 3 до 7 років); молодше шкільне дитинство (від 7 до 12 років); молодший підлітковий вік (12 — 15 років)і старший підлітковий вік (15 — 17 років); юність (17 — 23 роки); молодість (23 — 30 років); розквіт (30 — 40 — 42 роки); зрілість (40 — 50 — 52 роки); похилий вік (від 50 — 55 років до реального виходу на пенсію); старчий вік (від моменту пенсії до 90 років); довговічність (більше 90 років).

За Леонтьєвим О.М. «особистість народжується двічі»: уперше — в дошкільному віці, коли вибудовується перша ієрархія мотивів і з’являється здібність від чогось відмовлятися, і вдруге — у підлітковому віці, коли молода людина по-новому усвідомлює свої мотиви і починає керувати власною поведінкою. Дослідники підкреслюють, що для майбутнього професіонала важливо розуміти, як відбувається формування ціннісно-моральної, смислової, особистісної структури його свідомості. Тому, виділяють третє народження (Пряжников М.С., 1997) особистості, яке пов’язують із громадянською зрілістю та узгодженням своїх мотивів із суспільними і навіть із загальнолюдськими.

Розглядаючи основні етапи самопізнання Гіппенрейтер Ю.Б. (1988) виділяє такі етапи його розвитку: засвоєння норм, які опосередковують фізичний розвиток; формування «соціального шару особистості»; формування духовного центру особистості» (ціннісно-моральне самовизначення).

Еріксон Е. виділяє стадії розвитку людини, ґрунтуючись на процесі формування психосоціальної ідентичності, яка ним тлумачиться як інтегративна властивість особистості. Перша стадія (до 1 року) — формування базальної «довіри» (надійності), або — «недовіри» (почуття безнадійності); ця стадія характеризується залежністю від дорослого і формуванням почуття «хорошості» життя. На другій стадії (від 1 року до 3 років) — фор-мується або «автономність» (близька до формування «Я-сам» у радянській психології), або — «сумнів і сором» (у залежності від того, як Дорослі реагують на перші спроби дитини досягти самостійності). На третій стадії (від 3 до 6 років) розвивається або «ініціативність», або почуття провини» (це залежить від того, наскільки успішно протікає засвоєння простих суспільних норм). На четвертій стадії (від 6 до 14 років) Формується або «працелюбність, умілість», або «почуття неповноцінності» (Це здебільшого залежить від відношень з однолітками та вчителями; на цій стадії також формується самоідентифікація, важливу роль в усьому цьому відіграє процес змагання з іншими). На наступній стадії (від 14 до 20 років) формується або почуття рольової «ідентичності», або ж відчуття невизначеності, «невизнання» (це здебільшого визначається відношеннями з ровесниками, вибором шляху подальшої побудови свого життя і власне професійним вибором). На шостій стадії (від 20 до 35 років) формується або «співробітництво, дружба» (розвиток інтимних, близьких відношень з іншими людьми), або ж «відчуження, ізоляція». На сьомій стадії (від 35 до 65 років) формується та реалізується прагнення до творчості, постійному розвитку, або — прагнення до спокою, стабільності (здійснюються такі устремління в основному у трудовій професійній діяльності, творчості, через самоповагу і статус особи в суспільстві). Від 60 до 65 років відбувається оцінка прожитого, усвідомлення ідентичності, цілісності всього життя, або наявне почуття відчаю, життя уявляється як окремі, не пов’язані між собою епізоди і таке, що прожите марно. Важливого значення Еріксон Е. надавав зовнішнім факторам (стабільності системи, в якій живе людина), вважаючи, що зміна суспільних орієнтирів і цінностей порушує ідентичність і знецінює життя людини.

Відомою є періодизація розвитку людини як суб’єкта праці, яка запропонована Климовим Є.О., де велика увага приділяється дитячому віку Так, на стадії передгри (від народження до 3 років) відбувається освоєння функцій сприймання, руху, мовлення, простих правил поведінки і моральних оцінок, які стають основою подальшого розвитку і залучення людини до праці. Для стадії гри (від 3 до 7 — 8 років) характерним є оволодіння «основними смислами» людської діяльності, а також знайомство з конкретними професіями (ігри у шофера, лікаря, продавця і т. ін.); починає складатися індивідуальний стиль діяльності; формується готовність де навчання. На третій стадії (стадія оволодіння учбовою діяльністю) (від 6-6 до 12 років) відбувається інтенсивний розвиток функцій самоконтролю, самоаналізу, здібності планувати свою діяльність тощо.

На стадії оптаці (від 11-12 до 14 — 18 років) відбувається підготовка до життя, праці, свідомого і відповідального планування і вибору трудового професійного шляху. Стадія професійної підготовки триває від 15 — 18 до 23 років. Для не суттєвим є освоєння основних цінностей і операціональних характеристик обраної професії. Для шостої стадії розвитку професіонала (від 16-23 років до пенсії) характерним є подальше входження людини в систему міжлюдських відношень певної професійної спільноти і подальшим розвитком всіх елементів структури суб’єкта діяльності.

У періодизації Бодрова В.А. (1991) ширше представлені особливості формування суб’єкта праці у дорослому віці. Де поруч із стадіями передгри та гри, стадією оволодіння учбовою діяльністю, стадією оптації (від 13-14 до 16-18 років), стадією професійного навчання (від 15 — 18 до 23 років він виділяє: стадію професійної адаптації (від 19-21 до 21 — 27 років) стадію розвитку професіонала (від 21-26 до 45-50 років), стадію реалізації професіонала (від 45-50 до 60-63 років) та стадію спаду, завершення життя (у 61-66 років).

Якщо в періодизаціях Климова Є.О. та Бодрова В.А. освоєння професії пов’язано з ранніми етапами професіогенезу де представлені професійне завчання та професійна адаптація (приблизно від 17-18 до 24-27 років), то у Сьюпера Дж. періодизація має п’ять етапів «професійної зрілості» (див. Михайлов, 1975). Де перший етап — це ріст: розвиток інтересів, здібностей, який охоплює період від народження до 14 років. Другий етап має назву дослідницький. У цей період відбувається апробація своїх сил у різних видах трудової і учбової діяльності (14-25 років). Третій етап -утвердження. Специфіка його полягає в тому, що відбувається професійна освіта та зміцнення своїх позицій у суспільстві (від 25 до 44 років). Четвертий етап — підтримка: створення стійкого професійного і соціального положення (від 45 до 65 років). На п’ятому етапі відбувається спад, зменшення професійної і соціальної активності (від 65 років і більше). У періодизації Сьюпера спостерігається вплив культурно-історичних традицій і загальної соціально-економічної ситуації США, оскільки отримання професійної освіти та упрочнення позицій у суспільстві ним пов’язується з періодом від 25 до 44 років.

Проблеми розвитку суб’єкта праці вирішують виходячи з закономірностей та специфіки формування психологічних систем професійної діяльності. Так, Шадриков В.Д. виділяє такі лінії розвитку складових професійної праці:

формування мотивів професійної діяльності (відбувається зсув мотиву на ціль трудової діяльності; «прийняття» особою професії та знаходження особистісного сенсу діяльності; з формуванням професійної мотивації утворюється цілісна поведінка працівника);

формування цілі професійної діяльності (відбувається як виділення припустимих результатів, потім уточнюється конкретна ціль як найбільш оптимальна; ціль розглядається як ідеальний образ результату, як рівень потрібного досягнення; ціль виступає як виробнича задача);

формування уявлень про програму діяльності (уявлення про структуру діяльності; уявлення про способи виконання діяльності; уявлення про послідовність адекватних дій і способів);

формування інформаційної основи діяльності (за рівнями — сенсорно- перцептивний, когнітивний, образно-оперативний; врахування плинності і багатоплановості інформації; етапи — здатність сприймати і переробляти інформацію та здібність будувати інформаційні образи відповідно до отриманих сигналів);

формування блоку прийняття рішень (основані на логіці та ті, які ґрунтуються на виділенні найбільш сприятливої вірогідності досягнення цілі);

формування підсистеми професійно значущих якостей (перебудова якостей у відповідності до професійної діяльності; поява та розвиток нових якостей та здібностей; формування індивідуального стилю трудової професійної діяльності, що є вінцем розвитку професіонала);

поетапне формування психологічної структури професійної діяльності (освоєння нормативно-схвалюваної, правильної діяльності, коли відбувається формування образу всієї нормативно-заданої діяльності; освоєння окремих дій);

формування індивідуальної орієнтовної основи трудової діяльності;
освоєння окремих дій на основі нових, власних уявлень працівника; освоєння діяльності в цілому, як індивідуальне пристосування до себе в результаті поступового формування індивідуального стилю трудової діяльності).

У загальному вигляді під суб’єктом праці розуміють системну різнорівневу організацію психіки, яка включає ряд властивостей людини як індивіда і як особистості, які відповідають соціальній ситуації розвит-1 ку, предмету, цілі, засобам і умовам розумової діяльності (Климов Є.О., І 1998).

Январь 24, 2019 Психология труда, инженерная психология, эргономика
Еще по теме
Динаміка розвитку особистості в праці.
3.3. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ТА НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В ДИТИНСТВІ
ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ. ПСИХОСОЦІАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ Е. ЕРІКСОНА
3.5. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ. ПСИХОСОЦІАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ Е. ЕРІКСОНА
КОТИК ІННА ОЛЕКСАНДРІВНА. МЕХАНІЗМИ РЕФЛЕКСІЇ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТНОСТІ ЛЮДИНИ, 2004
Задачі і напрями розвитку психології праці.
У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ – “ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФЛЕКСИВНОГО ПІДХОДУ ДО РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТНОСТІ”
Основні методи психології праці.
3.2. РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ У РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
Наконечна Марія Миколаївна. ДОПОМОГА ІНШОМУ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ, 2009
Добавить комментарий