Особливості взаємодії особистісного та професійного становлення на різних етапах життєвого шляху.

(Блок поглиблення.)

На кожній віковій стадії особистісний і професійний розвиток відзначаються своєрідним змістом, певною динамікою і співвідношенням. Вважають, що про професійний розвиток з повною визначеністю можна говорити тільки по відношенню до дорослості, коли особистість вже має рівень психічного та соціального розвитку. Особистісний і професійний розвиток обумовлюють один одного.

Проте існує як позитивний, так і негативний особистісний професіогенез. Особистісний позитивний професіогенез має місце коли наявна відповідність професії особистісним структурам працівника. Це відбувається у випадку досягнення особою успіхів, майстерності в професійні діяльності, що підсилює мотивацію особистісного розвитку і сприяє творчому розвитку і саморозвитку особи засобами трудової професійної діяльності.

Негативний професіогенез особистості існує там де: особа «згасає», деформується; особа не стала професіоналом (особистість без професійні майстерності); характерні поведінкові ускладнення, роздратованість конфліктність; виникає професійна обмеженість; особистісна деформації з часом збільшується.

Серед деформуючих ефектів професіогенезу виділяють: особливу переоцінку своїх професійних підходів і цінностей; специфічну професійну солідарність; нечутливість до інших соціальних позицій. Результатом професійної деформації є виключна захопленість особистості професійною діяльністю — можливий особливий професійний фанатизм, коли особа перетворює професію в засіб нових життєвих досягнень, стає конфліктною і жорсткою у відносинах з іншими, формує специфічну професійну етику, яка обслуговує її особисті прагнення.

В окремих випадках професійний розвиток може випереджати осіобистісний: людина стає професіоналом з несформованою ще особистістю. Це є можливим у тих видах професійної діяльності, в яких домінуюче значення мають вузькоспеціалізовані професійні знання, вміння і навички. Виділяють дві групи професій, відповідно до ролі саме особистості у здійсненні трудової діяльності: 1) професії, в яких домінують вузькоспеціалізовані знання, вміння і навички, а вплив особистісних якостей на результат праці мінімальний; людина досягає професійної (інструментальної) майстерності незалежно від зрілості особистості і може вважатися професіоналом; 2) професії типу «людина — людина», в яких особистісна зрілість є головною і неодмінно умовою успішного професійного становлення.

Таким чином, існує професіоналізація, яка не зачіпає особистісний розвиток, а є така, що значно впливає на розвиток особистості. Водночас характер професійного розвитку зазнає впливу з боку особистості: зріла особистість спрямовує свої професійні орієнтації в тому напрямі, в якому можливий поступальний розвиток особистості (а не тільки професійний успіх або адаптація до соціуму). Зріла особистість може не тільки запропонувати новий тип професіонала, а й відстоювати його, що є запорукою досягнення особистістю вищого рівня професіоналізму. Результатом впливу професійної діяльності на особистість є своєрідність психологічного складу представників певних професійних груп. Уявлення професіоналів про реальний цілісний світ суттєво і не випадково розрізняються у залежності від типу професії, який виділяється за ознаками предметної системи, з якою має справу професіонал як суб’єкт діяльності. Парадокс полягає в тому, що діяльність є важливою умовою саме адекватного знання про світ; і в той же час виявляється, що працівники-професіонали по-різному уявляють і об’єкту і суб’єктну реальність.

Філософська і психологічна ідея про своєрідність бачення світу та уявлень про нього у різних людей у зв’язку з психічними станами, соціальними статусами та іншими особливостями достатньо чітко визначена у працях багатьох вчених. Так, дослідження Климова Є.О. та його школи показали, що існують закономірно відтворювані фактори професійних особливостей в уявленнях про оточуючий світ, про суб’єкта (про інших людей і про себе) і т. ін. При цьому різні типи професіоналів здебільшого неоднаково «квантують» оточуючий світ на певні суттєві цілісності, події, явища, тобто існує певний образ (модель) світу у професіоналів різних типів трудової діяльності. І якщо при цьому вони недостатньо піддають рефлексії, наприклад, суб’єктний, природний, технічний, естетичний і т. п. аспекти оточуючого середовища, виникає задача їх компенсаторної інформаційної підтримки, взаємозбагачення спеціалістів інформацією про оточуючий світ.

В ході професіогенезу, тобто процесу входження особи в світ професіоналів та його особливості, психологічний склад особистості зазнає змін в результаті професійної діяльності як в цілому, так і в деталях. В результаті виникає і починає сьогодні все більше усвідомлюватися особистісна і соціальна професіогенєтична феноменологія. Так, професійна діяльність впливає на бюджет часу людини, на специфіку сфери спілкування з іншими. Ряд професій висувають високі етичні вимоги до поведінки працівника, вимагають збереження професійних таємниць, що зумовлює відповідне ставлення до представників професійних груп, очікування нормативного професійного стилю. Кожен професіонал має ний професійний і соціальний побут.

Не дивлячись на взаємообумовленість, слід розрізняти особистісний і професійний розвиток. В професійному розвитку виявляються індивідуально-психологічні особливості, її активність, потреби самореалізації. Вибір і розвиток професійної діяльності — це реалізація у особистісне визначеної стратегії життєвого сценарію. Високий і масштабний процес професійного розвитку можливий лише за умови розвитку особистості (яка здатна розпізнати стан наявного свого розвитку, усвідомити необхідність перетворень свого внутрішнього світу, здатна на пощук нових можливостей самоздійснення в труді). Професійний розвиток охоплює перш за все такі особистісні структури, які становлять психологічні основу засвоєння і оволодіння різними видами діяльності і є суттєвими для професійного успіху.

Професійний та особистісний розвиток можуть взаємно підпорядковувати і взаємно посилювати один одного. Особистість може використовувати професію для власних цілей, «підкорити» професію своїй особистості, щоб досягти певного способу життя, матеріального благополуччя. В такому випадку особистість утверджує себе над професією, виступає сама головною цінністю, шанує себе як цінність і не дорожить професією, а розглядає її як виконання алгоритмів певних трудових завдань, як відповідна виконання професійної ролі, яка не зачіпає особистість.

Іншим життєвим випадком є підняття професії як найважливішої цінності, в ім’я якої розгортається, вибудовується і формується особистість, відбувається «виростання особистості до професії». Динаміка між двома лініями розвитку зумовлена невідповідністю структури діючого особистісного «Я» ідеальному професійному «Я».

Вважають, що найбільш сприятливим для двох процесів є відповідність професійного і особистісного розвитку, коли досягнення професійних вершин є одночасно і вершиною розквіту особистості. Враховуючи, що в розвитку особистості є незалежні і динамічні лінії розвитку її інтелектуальної, мотиваційної, емоційної і поведінкової сфер, розгляд цих можливих ліній особистісного професіогенезу повинен бути уточнений відносно таких позицій: особистість над професією, особистість з професією, особистість без професії.

Особливим випадком професійного розвитку є «усічення особистості, коли людина використовує такі свої індивідуальні особливості, які дають їй можливість вибудувати тільки ті моделі трудової професійної поведінки, що ведуть до соціальних досягнень, соціально адаптивної поведінки. З іншого боку, цінність особистісного розвитку може бути реалізована і поза професійним розвитком.

Дослідники виділяють етапи професіогенезу, серед яких: вибір: професії, професійне самовизначення, стадія освіти і підготовки, адаптація до трудової професійної діяльності, професіоналізація, досягнення високої продуктивності, професійна самореалізація. Професійному розвитку властива певна особистісна динаміка, яка поки що досліджена лише фрагментарно.

В цілому дослідники окреслюють закономірності особистісного і професійного розвитку, виходячи з умовного поділу онтогенезу на десятилітні періоди. При цьому професійний розвиток розглядають з періоду дорослості (від 20 до 60 років), тобто з початку розгортання професійної діяльності.

Дорослість є найбільш тривалим періодом життя людини, в якому, як правило виділяють три стадії, які визначають як період ранньої дорослості (20 ~ 40 років), середньої дорослості (40 — 60 років) і пізньої дорослості ( від 60 років і більше). В періоді дорослості особа у своєму розвитку певним чином відповідає (випереджає або відстає) ключовим соціальним діям однією з яких є досягнення певного соціального статусу.

Осо-бистість, навіть якщо вона має обмежену кількість життєвих планів, будує деякі перспективи щодо майбутнього і однією з таких життєвих перспектив є професія.

У 20 -ЗО років — характерним є включення особи в усі види соціальної активності і оволодіння нею соціальними ролями. У період ранньої дорослості поведінка особи пов’язана із освоєнням трудової професійної діяльності. Психологічне становлення особистості відзначається прагненням до незалежності, усвідомленням себе дорослою людиною. Як правило у 25 років особа знаходить своє покликання або просто постійне професійне заняття. Вона адаптується до професії, розгортається процес освоєння професії, оволодіння і прийняття норм трудової діяльності, професійного спілкування, усвідомлення сенсу професії і своєї належності до неї. Провідним фактором розвитку у період ранньої дорослості є трудова діяльність, а головними задачами цього періоду є професійне самовизначення, загальний професійний розвиток, становлення професійної культури фахівця. Особа більш реально оцінює свої можливості, піддає корекції свої життєві цілі і рівень домагань.

Трудова діяльність, отримання практичного професійного досвіду виступають як сенсибілізуючий фактор розвитку особистості та її психічних функцій, тому що виникає навантаження на психічні функції при нових мотиваційних умовах. Відбувається спеціалізація (завдяки праці) окремих психічних функцій. В період від 20 до 25 років ще переважає відносно автономна незалежність психічних функцій (сенситивні вікові періоди для пам’яті — 24 і 29 — 33 роки, для мислення 29 років і 34 — 37). До ЗО років продовжується відносна стабілізація

міжфункціональної структури на вищому рівні інтеграції, виникає інтегрованість системи інтелекту.

Період 30-40 років характеризується як оптимум інтелектуальних досягнень. У цей час підсилюється диференціація окремих сторін системи інтелекту. У 34 — 37 років настає другий пік в розвитку мислення.

Встановлюються тісні зв’язки між образним, вербально-логічним і практичним мисленням. Однак, може мати місце і деяке зниження розумових і фізичних функцій в ситуаціях максимального напруження в процесі діяльності. У цей період спостерігається і певний спад, функціонального рівня властивостей уваги і сенсорно-перцептивних функцій. В цілому розвиток професійної продуктивності в цей періоді залежить від багатьох факторів: міри соціальної активності людини, досягнутого статусу, особливостей протікання попередніх стадіальних і кризових періодів. Даний період сприймається особистістю як кульмінація життєвого шляху, тому на межі цього періоду формується така самооцінка («Я-концепція»), в якій відображені результати життєвого шляху.

У 40 — 50 років зростає індивідуалізація особистого розвитку, і в професійному аспекті особистість поєднує широку орієнтацію у професійній сфері (професійну універсальність) з унікальними рисами професійної діяльності, з індивідуальним стилем трудової діяльності. У цей період провідним видом діяльності залишається праця. Більшість людей до цього віку накопичують достатньо великий досвід у обранім професійній діяльності, яка дає змогу особі компенсувати ті вікові змінні які настають в організмі.

У 50 — 60 років настає пік загальних соціальних досягнень таких як положення в суспільстві, влада, авторитет. Це період часткової звільненості від занять вибору найбільш цікавих для особистості суспільних справ. Трудова професійна діяльність поєднується з іншим аспектом професіогенезу — аналізом свого професійного досвіду та його передачею наступному поколінню; настає період наставництва. Закономірним явищем цього етапу зрілості є зниження рівня професійних домагань (60 — 65 років).

Разом з тим, вважають, що фактором, який визначає зміст процесу розвитку особистості у зрілому віці, є саме професійний еталон, вибір якого пов’язаний з вирішенням проблеми сенсу життя. При цьому центральним протиріччям, яке забезпечує процес розвитку особистості, є протиріччя між образом «Я» і цим еталоном. Доведено, що стереотипний, схематизований професійний еталон робить неможливою інтеграцію особистісного досвіду, а професійне становлення в цьому випадку є навіть перешкодою для розвитку особистості. Розвитку особистості сприяє лише індивідуалізований, а отже прийнятий особою з урахуванням її індивідуальних особливостей професійний еталон.

У пенсійний період руйнується звичний життєвий стереотип. Це призводить до падіння соціального престижу, поступово виникає звуження кола інтересів, формується зосередженість на сімейному колі на собі, розвивається передчасна професійна старість і особистісна деформація (образливість, радикалізм, упередженість тощо).

Професійний розвиток є залежним від динамічних особливостей психічного розвитку особистості, а саме від зміни стабільних фаз розвитку і кризових. У відносно стабільні періоди, коли розвиток здійснюється за рахунок мікроскопічних індивідуально-психологічних змін особистості, які тривають багато років і стрибкоподібно виявляються У вигляді новоутворень, і професійний розвиток виявляється у змінах психологічної структури особистості відповідним чином. У кризові періоди розвитку особистості, які є короткочасними, очевидно, відбуваються різкі зрушення і в процесі професіогенезу.

Сучасні наукові дослідження свідчать про те що, перша перехідна криза періоду зрілості розгортається у віці 29 — 32 роки. її суть полягає в усвідомленні перших життєвих і професійних успіхів як досягнутих, зникає почуття повноти і осмисленості буття, виникає потреба в підведенні підсумків та в новому професійному зростанні.

Перехідна криза (криза середини життя) 40 — 42 роки носить вибуховий характер, вона пов’язана з усвідомленням зменшення життєвої енергії, втратою молодості, погіршенням здоров’я.

Криза 50 — 55 років спрямована на підведення життєвих підсумків: дивлячись у майбутнє, особа мусить уточнити свої задуми з оглядом на досягнутий статус, на стан здоров’я і прийняти реалістичні рішення щодо можливих досягнень.

Виражені особистісні кризи можуть відбиватися на професійному розвитку, де критичні події виступають як поворотні моменти індивідуального життя людини, що глибоко й емоційно переживаються.

Всі професійно зумовлені критичні події життєвого шляху можна розділити на групи: 1) нормативні критичні події, зумовлені логікою професійного становлення і життя людини: закінчення школи, вступ до навчального закладу, працевлаштування тощо; 2) ненормативні критичні події, які характеризуються випадковими або несприятливими обставинами (невдача при вступі, відхилення від участі в конкурсі, звільнення з роботи тощо); 3) екстраординарні або понаднормативні події, які відбуваються внаслідок актуалізації зусиль особистості (самостійне прийняття рішення про залишення роботи чи навчального закладу, зміна професії, особлива професійна ініціатива тощо). Переживання критичних подій призводить до втілення життєво і професійно важливих вчинків, що виявляють змістовні аспекти особистості і змінюють хід професійного Розвитку.

Кількість життєвих криз у сфері трудової діяльності здебільшого залежить від соціальної і професійної спрямованості особистості, її активності.

Переживаючи такі кризи, особистість підіймається на більш високий рівень розвитку, ініціює нові етапи професійного розвитку і самоактуалізації, стає життєво і професійно більш компетентною.

Більше того, професіонали свідомо піддають себе кризам самоактуалізації (різка зміна професії, нові професійні ініціативи, подвиги тощо. Наявність саме таких криз професійної самоактуалізації свідчить про потенціал самореалізації особистості, справжні життєтворчі здібності. Саме такий тип співвідношення особистісного і професійного розвитку є виявом результативності розвитку в цілому.

Під кризами професійного розвитку розуміють такі моменти професіогенезу, як перебудова професійної свідомості, вибір нових орієнтирів професійної діяльності, зміна професійної поведінки, відносин з професійним співтовариством тощо.

В цілому динаміка професійного становлення особистості проходить три стадії: адаптації, становлення та стагнації. Ризик когнітивного згасання і професійної стагнації є меншим для осіб з високим соціально-економічним і професійним статусом, з високим рівнем освіти, складним трудовим досвідом і благополучною сімейною ситуацією. В різних професійних групах стадія стагнації наступає в різний час. У представників масових професій — через 10 — 15 років роботи; у менеджерів — через 5-І років. Ризик стагнації тим менший, чим вища захопленість особи професійною діяльністю, яка стимулює інтелектуальну активність.

Январь 24, 2019 Психология труда, инженерная психология, эргономика
Еще по теме
Особистісний та професійний розвиток.
ОСОБИСТІСТЬ ФАХІВЦЯ ЯК СУБ'ЄКТ ТВОРЧОЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ. МОДУЛЬ 3.
3.3. САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ У РІЗНИХ ВИДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ПСИХОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ ПРОФЕСІЙ.
Додаток 2.Використання групової взаємодії у роботі з помираючими клієнтами.
РОЗДІЛ ТИПОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ. ТЕМПЕРАМ
ОСОБИСТІСНА ОРІЄНТАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПІДГОТОВКА ДО НЕЇ. МОДУЛЬ 2.
Професіоналізація та професійний розвиток особистості.
Професійна орієнтація та орієнтування в професії.
Любченко Олена Олегівна. ВПЛИВ МЕТОДІВ ПРАВОСЛАВНОЇ АВТОТРАНСФОРМАЦІЇ НА ОСОБИСТІСНЕ ЗРОСТАННЯ, 2004
В ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ ДИСЕРТАЦІЇ “ЗНАЧЕННЯ МЕТОДІВ АВТОТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВОСЛАВ’Я ДЛЯ ОСОБИСТІСНОГО ЗРОСТАННЯ”
2.2. ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА МЕТОДИ ПРОФОРІЄНТАЦІЇ.
КОНТРОЛЬНА РОБОТА НА ТЕМУ «ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТІСНОГО ЗАХИСТУ»
Особливості соціально-психологічного консультування депресивних клієнтів.
Добавить комментарий