Продуктивність та працездатність: визначення понять.

(Теоретичний блок.)

У сучасній науковій літературі відсутня єдина інтерпретація понять «продуктивність», «працездатність». Продуктивність праці зазвичай розуміють як результат певної цілеспрямованої діяльності, яка звершується у даний відрізок часу у відомих умовах. У виробничій діяльності за вихідні вважають фізичні показники, тобто розглядають продуктивність як кількість роботи, яка вироблена за одиницю часу (годину, зміну і т. ін.), або ж продуктивність праці вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (вираженою у відповідних вимірювачах). При цьому продуктивність і працездатність мають однакові вимірювачі (м/хв., Вт і т. ін.).

Працездатність розуміють як: 1) здібності помножені на мотивацію. Це означає, що працездатності не буде, якщо буде відсутній один з факторів, де мотивація виступає рушійною силою здібностей; 2) вважають, що працездатність залежить від рівня мотивації і поставленої мети, де мотивацію розуміють у широкому смислі слова (ступінь активності, готовність до виконання роботи, втомлюваність та інші фактори).

Розглядають взаємозв’язок продуктивності та працездатності, де під продуктивністю праці розуміють максимально можливу працездатність-Так, у спорті говорять про спортивні результати і спортивну результативність. Співвідношення цих понять ідентичне до співвідношення понять працездатності і продуктивності.

Проте у виробничій професійній діяльності продуктивність розуміють не як максимально можливу працездатність, а як існуючу в дійсності працездатність певної особи незалежно від її можливостей. Отже йдеться не лише про фактичну продуктивність, оскільки особа може проявляти лише частину дієздатності, яку деякі дослідники називають працездатністю. Те що залишилося — це резерви дієздатності, які робітник залишає на здійснення своїх позавиробничих інтересів і здібностей.

Щоб точніше з’ясувати зміст цих понять слід, як вказував Платонов К.К., зважати на природу їх походження. Так, поняття дієздатність є психологічним, воно визначає можливість виконання конкретного виду діяльності без помилкових дій; поняття роботоздатність — біологічне, яке вивчається фізіологією; поняття трудоздатність — соціальне, за допомогою якого здійснюють оцінку в ході , наприклад, трудової експертизи і т. ін.

Продуктивність праці особи визначають як співвідношення «отримую і віддаю», тим самим підкреслюючи енергетичний бік продуктивності. Так, якщо двоє чи більше робітників мають однакову продуктивність, це ще не означає, що вони витрачають однакову кількість енергії. В труді людини легко визначити віддачу (продуктивність) і значно важче виміряти кількість використаної енергії (Флешман Е.).

Існує взаємозв’язок понять продуктивність, працездатність та підготовленість до праці. При цьому продуктивність трудової діяльності детермінується об’єктивними передумовами, технічними і організаційними умовами та людським фактором (працездатність, підготовленість до роботи). Продуктивність вміщує індивідуальні фактори працездатності та підготовленості до праці (Шнітке X.).

Індивідуальні фактори працездатності представлені фізіологічними і психологічними можливостями, які можуть бути вродженими і набутими (фізичні дані, здібності, обдарованість, майстерність і натренованість, практичний досвід, рівень освіти тощо). Ці фактори можна прийняти за постійну величину, якщо розглядати їх за певний, конкретний відрізок часу.

Підготовленість до праці складається з фізіологічної і психологічної підготовленості. Де фізіологічна підготовленість до праці залежить від періодичності біоритмів (від ритму протягом доби), а психологічна підготовленість до праці залежить від професійної і трудової мотивації. При цьому основна лінія поведінки і мотивація можуть впливати на загальну підготовленість як позитивно, так і негативно.

Ефективність діяльності залежить від надійності, тобто усталеності і безпомилковості, відсутності дезорганізованих дій і зривів. Виділяють основні суб’єктивні та об’єктивні фактори, які впливають на ефективність трудової діяльності. Суб’єктивні фактори це — психофізіологічний стан працівника, рівень підготовленості, ступінь сформованості професійно значущих якостей, мотивація працівника. Об’єктивні фактори, тобто ті, що визначаються самою діяльністю і професійним середовищем: ор-ганізація діяльності і робочого місця, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, естетичні, соціально-психологічні.

До психологічних передумов ефективності і надійності діяльності відносять свідомість, позитивну мотивацію, психічну готовність, професійну майстерність, вольові якості, добре розвинені пізнавальні психічні процеси.

Готовність — це первинна фундаментальна умова успішного виконання будь-якої діяльності. Виникнення стану психологічної готовності до діяльності починається з: постановки мети на основі потреб і мотивів (чи усвідомлення людиною поставленої перед нею задачі); вироблення плану; настановлень; моделей; схем дій, які стоять попереду; втілення готовності, яка з’явилася у предметних діях; застосовування певних засобів і способів діяльності; порівняння ходу і проміжних результатів з метою, що стоїть та внесення корективів.

Причому аналіз ситуації, рішення, розвиток замислу, емоцій, прояв і зміна готовності визначаються, насамперед, домінуючим мотивом, який забезпечує необхідну тривалість і спрямованість активності. У створенні, збереженні і відновленні стану психічної готовності вирішальну роль відіграє те, що вона пов’язана з різними сторонами особистості. Поза реально існуючими зв’язками з іншими характеристиками психічної діяльності стан психологічної готовності втрачає свій зміст.

Стан психологічної готовності до діяльності слід розуміти як складний, цілеспрямований прояв особистості. Він має динамічну структуру, між компонентами якої існують функціональні залежності. Прагнучи задовольнити свої потреби, людина у практичній діяльності на основі внутрішньої активності (біологічної, фізіологічної і психічної) реалізує певну мету. Зазвичай людина реалізує дві групи своїх можливостей, неспецифічні і специфічні, які є складовими готовності до діяльності.

Неспецифічні можливості характеризуються активним застосуванням засобів і способів, загальних для рішення багатьох задач, підтримкою внутрішньої рівноваги, мобілізацією свого досвіду, почуттів, волі для рішення життєвих задач. У цьому важливий прояв загальної активності і цілісності особистості.

Специфічні можливості як складові готовності виражаються в особливому професійно загостреному розвитку стійких якостей і властивостей особистості (спрямованості, характеру, здібностей, рівня домагань тощо), а також такої їх актуалізації, яка б строго відповідала вимогам рішення задач, умовам і часу. Неспецифічні і специфічні можливості людини входять у діалектичному зв’язку у довготривалу (стійку) і тимчасову (ситуативну) готовність до діяльності.

Дослідники розрізняють завчасну, загальну, або тривалу готовність, і тимчасову, ситуативну (стан готовності). Так, завчасна готовність являє собою раніше набуті настановлення, знання, навички, вміння, досвід, якості і мотиви діяльності. На основі її виникає стан готовності до виконання тих чи інших поточних задач діяльності.

Тимчасовий стан готовності — це актуалізація, пристосування усіх сил, створення психологічних можливостей для успішних дій в даний момент. Тому він може включати деякі елементи завчасної, загальної готовності.

Ситуативна готовність — це динамічний цілісний стан особистості, внутрішня настроєність на певну поведінку, змобілізованість усіх сил на активні і доцільні дії. Її виникнення і оформлення визначаються розумінням задачі, усвідомленням відповідальності, бажанням досягти успіху, встановленням порядку наступної роботи тощо.

Будучи цілісним утворенням загальна та ситуативна психологічна готовність містять такі компоненти: а) мотиваційний (потреба успішно виконати поставлену задачу, інтерес до діяльності, прагнення досягти успіху і показати себе з кращого боку); б) пізнавальний (розуміння обов’язків, задачі, оцінку її значущості, знання засобів досягнення мети, уявлення вірогідних змін обстановки); в) емоційний (почуття відповідальності, впевненість в успіху, натхнення); г) вольовий (управління собою і мобілізація сил, зосередження на задачі, відволікання від дій, які заважають, долання сумнівів, боязні).

Психологічна готовність до трудової діяльності вивчається шляхом цілеспрямованого професіографічного аналізу діяльності спеціалістів, її вимог до психічних процесів, станів та властивостей особистості. Вибір показників та методів виявлення готовності залежить від змісту діяльності і конкретної задачі яку належить вирішити.

Январь 24, 2019 Психология труда, инженерная психология, эргономика
Еще по теме
Дієздатність, працездатність та продуктивність професійної діяльності.
9. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ
21. ВИЗНАЧЕННЯ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ПРИДАТНОСТІ ЛЮДИНИ ДО РОБОТИ В СИСТЕМІ
СТРЕМЛЕНИЕ ПОНЯТЬ ДРУГИХ
Альфред Адлер. ПОНЯТЬ ПРИРОДУ ЧЕЛОВЕКА, 0000
КАК ПОНЯТЬ, ОБРАБОТАН СТОППЕР ИЛИ НЕТ?
У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ ДИСЕРТАЦІЇ “КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТЬ МЕНТАЛЬНОСТІ ТА МІФУ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ”
Після освоєння матеріалу ви зможете:
Основні питання лекції (2 години).
Основні поняття:
ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ.
3. ЕРГОНОМІЧНІСТЬ ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО РОСТУ.
МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ:
Добавить комментарий